| 
	 
	
		| 				 updated 07.04.08  02:12 		04.04.08  19:35   | 		
		Gothik Man     |		  We are the champions...		 | 
		 ru | 
	 
		
		
			 
			Для любителів української поезії
 
 
 Багато років назад, вона стиснула мене
 В своїх обіймах міцних, і поділила...
 На дві частини крихкі, одна зв'язалась зі злом...
 А інші дарували крила...
 І половинка мене сховалася в мою тінь,
 за мною ходить хвостом, блукає...
 Я з ліхтарем у руках, жадаю вбити цю тінь, залити світлом її
 І сам вмираю...
 
 Без світла і тіні, зі спокоем в серці, воів би я жити, не думати про страх...
 Та як це зробити, коли маю крила і демон гуляє в моїх думках...
 
 
 
 
 Спинися час
 
 Спинися час! І подивись навколо.
 Як все кудись не звідано летить.
 Як сонце розбиває знову холод
 І знов вгорі палюче майорить.
 Як сніг іде на нашу землю грішну
 І накриває маревом її.
 Як листя падає з дерев поспішно
 І мрії не збуваються мої.
 
 Спинися час! І подивися в люди.
 За чим вони сумують, що хотять.
 Всі хочуть щастя, а воно чи буде
 Бо дні невпинно так летять, летять, летять...
 Спинися час! На мене подивися.
 Що хочу я, що буду мати я.
 В мені усі думки переплелися
 Та де ж єдина праведна моя
 Я хочу миру без насильства всьому світу.
 Я хочу радості щастя в кожен дім.
 Я хочу щоб щасливими були всі діти.
 Та ти підеш. І все, кінець на тім.
 Спинися час! І подивися в небо, 
 Поглянь на цю небесную блакить. 
 Скажи мені, ну що для тебе треба?
 Щоб я тебе зумів призупинить.
 
 
 
 
 Старість
 
 Ще один зламаний день,
 Я нічого не почув.
 Я хотів співати пісень,
 А виходив один лише шум.
 Я хотів летіти у небо
 Та рию все глибше і глибше.
 Я хотів співати для тебе
 Та лише шепочу...
 
 Ще одна зламана ніч,
 Темна, як моє світло...
 Я давно вже забув, в чому річ
 Та життя таке швидке...
 Я давно вже забув
 Чому плакав, чому я сміявся.
 Та нарешті прийшов вже той день,
 Я дочекався...
 31.07.05р.
 
 
 
 Життя триває
 
 Я не хочу дивитись як падають інші.
 Я не хочу бути одним із них.
 Я хочу просто писати вірші
 І однаковим бути для всіх.
 Хоча життя час від часу кидає,
 Кидає більше ніж поважає.
 Кожен для себе напевно знає:
 Життя триває.
 
 
 Життя триває 2
 
 Ми всі помрем і підем в прах...
 Ми всі воскреснем уві снах...
 Ми час зупинимо в бою,
 Ми будем жити у раю...
 Нехай життя ламає шлях, 
 Нехай думки зривають дах,
 Ми не залишимось в біді
 І будем жити від зорі,
 Бо ми ще живі!!!!
 І на могилах наших виростуть квіти,
 До нас у гості прийдуть наші діти...
 Гаряче сонце для нас світити вічно буде, 
 І всі віки попідряд нас ніхто не забуде...		
		
		 | 
	 
	
    	| Comments: 2 |  | 
	 
	| 	 |  
	
		 |  
	
 
	
	
		 | 
	 
	
						10.03.08  14:57   | 		
		Gothik Man     |		  		 | 
		 ru | 
	 
		
		
			 
			........................................................................
 Перед тем как виложить второй фрамент, хочу сказать, что ВСЕ имена персонажей, вымышленны моим больным воображением. Если кто-нибудь заметит совпадение, и будет против, пишите. Поменяю)))
 ........................................................................		
 
 Mood: задумчивое    Music: Haggard 
		
		 | 
	 
	
    	 | 
	 
	| 	 |  
	
		 |  
	
 
	
	
		 | 
	 
	
						10.03.08  10:46   | 		
		Gothik Man     |		  Первый фрагмент		 | 
		 ru | 
	 
		
		
			 
			Я очнулся, испытывая хруст пыли на зубах… Вдали прозвенел удар колокола. Война началась!
 Крики, топот копыт, звон метала… Откуда всё это?.. 
 Приподнявшись над землёй, я увидел человека, в белой мантии. Он стоял спиной ко мне. Я не видел его лица. Человек чертил рукой что-то в воздухе… Вдруг за ним поднялся столб пыли. Огромнейшего телосложения верзила в латах поднял руку с топором. Не знаю, что случилось со мной в этот момент. Собрав в себе последние силы, я побежал туда, где вот-вот случиться страшное… Вместе с человеком в мантии, мы покатились по земле, подминая испепеленную траву. Верзила неуклюже споткнулся и вогнал топор в землю, разрубив огромный камень напополам. Я ударился головой о камень… В глазах потемнело… 
 
 Запах трав и нежное прикосновение рук… Чьи-то пальцы прикоснулись к моему лбу проверяя температуру. Я приоткрыл правый глаз.
 - О! Он очнулся! – Приятный женский голос прозвенел над моим ухом.
 Я осмотрелся по сторонам. Маленькая комната, на стенах висели звериные шкуры. Скорее всего - медвежьи. Окон нет. Дверь заперта. Комнату освещала лишь маленькая свечка. И чей-то взгляд, пронзающий меня насквозь. Я обернулся. Возле кровати, на табуретке сидела девушка. Видно моя попытка встать её растревожила.
 - Тебе нельзя пока двигаться. – Строговато. Улыбка пропала. 
 - Почему? Где я? Что происходит? Как я сюда попал? – Стандартные вопросы, которые задают в подобных ситуациях.
 - Ты в Аббадоне.
 - Это где?
 - Аббадон. Город лекарей…
 - Я спрашиваю, где это?! С ума все поехали?!!!
 Девушка скорчила плаксивую гримасу. 
 - Не надо на меня кричать – она тихо всхлипнула.
 - Ну, извини. Больше не буду. 
 - Аббадон. Город Лекарей. Он расположен на юге от гор, в стране Эмеральд. – Девушка нервно встала с табуретки и ушла прочь.
 Наверное, я её обидел. Что за страна? Ещё час назад был абсолютно в другом месте…  Нужно кого-нибудь спросить. 
 - Эй, люди! Кто-нибудь!
 Дверь моментально открылась. В комнату вбежала та же девушка. Она опять улыбалась. 
 - Тебе что-нибудь принести? Ты опять двигаешься! Ложись на кровать!
 - Не хочу!
 Я встал с кровати, вскинул из себя шкуру. Девушка интересно захихикала, смотря на меня, но не на лицо… Чуть ниже… С превеликим удивлением я обнаружил, что на мне нет одежды. Пришлось шкуру накинуть назад. 
 - Где моя одежда?
 - Не отдам. – Девушка рассмеялась. 
 - Очень смешно. Сами раздели, а теперь смеются…
 - Ты ещё не окреп после травмы. Ложись.
 - Что произошло?
 - Ты спас жизнь паладина. Он этого не забудет. Спасая эго, ты чуть не погубил себя. Тарман мог тебя убить. 
 - Кто такой Тарман?
 - Тарманы – тёмные. Так мы их называем. Разбойники, злые колдуны, вампиры… 
 - Какие вампиры?!! Я что сбредил уже?!!!! Неа… Я умер. Я сплю. Это плохой сон. Это просто плохой сон…
 - Нет, не спишь.
 - Сплю. 
 - Хочешь спать, так спи.
 -??
 -!!
 Спорить бесполезно. Два шага по комнате дались мне с титаническим трудом. Пришлось отказаться от идеи разведать всё вокруг. Вернувшись на кровать, я и вправду уснул…
 		
 
 Mood: нейтральное    Music: Lacrimosa 
		
		 | 
	 
	
    	| Comments: 5 |  | 
	 
	| 	 |  
	
		 |  
	
 
	              
Total posts: 3 Pages: 1 
«« «        1 » »»        
  | 
            | 
          
		  
		 
 
 
		   
		  
		
		 
		           
                
                  
                    
                      
                      
                      
                     
                    
                      | Mo | 
                      Tu | 
                      We | 
                      Th | 
                      Fr | 
                      Sa | 
                      Su | 
                     			 | 	 | 	 | 	 | 	 | 	1 | 	2 | 		 			| 3 | 	4 | 	5 | 	6 | 	7 | 	8 | 	9 | 		 			| 10 | 	11 | 	12 | 	13 | 	14 | 	15 | 	16 | 		 			| 17 | 	18 | 	19 | 	20 | 	21 | 	22 | 	23 | 		 			| 24 | 	25 | 	26 | 	27 | 	28 | 	29 | 	30 | 		                  
                 
             
          |